«Сама винна!» або чому не можна звинувачувати жертву?

«А чого ти туди пішов? Ти ж знав, що там той хуліган вештається! Сам винен, що він у тебе забрав машинку, не треба було йти на той майданчик!» – мабуть, багато хто в дитинстві чули такі нарікання від дорослих і диву гадали, чому машинку забрав ХУЛІГАН, а сварять ТЕБЕ! В нашому суспільстві культура віктімблеймінгу дуже поширена, і сприймається багатьма, як звичне явище. В цій статті я спробую пояснити чому це явище, набагато серйозніше, ніж відібрана машинка, і чому культура звинувачення жертви повинна закінчитися.

Термін віктімблеймінг (від англ.victim – жертва, blaming – звинувачувати) зазвичай використовують, коли хочуть виправдати насильника або знайти причину його вчинку, і зазвичай цю причину знаходять в самій жертві. Таке явище можна зустріти усюди, і найчастіше його використовують, коли говорять про домашнє насильство. Розрахунки, проведені Інститутом демографії і соціальних досліджень за замовленням Фонду народонаселення ООН, говорять про те, що щорічно 1,1 млн українок стикаються з фізичною та сексуальною агресією в сім’ї. І більшість з них мовчать.

Ви тільки вдумайтесь у цю цифру! 1 мільйон жінок потерпають від насилля, і вважають, що заслужили таке ставлення, тому що так сказало їхнє найлижче оточення, суспільство і медіа.

Чому так виходить? Які передумови виникненню такого явища?

Патріархальний устрій. Багато людей живуть за неписаними законами суспільства і не уявляють, що можна жити по іншому, і дивитися на проблеми під іншим кутом. Усталені соціальні кліше і моделі взаємодії формують картину світу, в якій, існує багато стереотипів.

Наприклад, насильником в очах суспільства може бути тільки незнайомець, який в «темному провулку з ножем» нападає на жінку. Але насправді, за статистикою, в 65% випадків насильниками виявляються знайомі жертви.

Стереотипи стосуються і того, як нібито повинні поводитися жертви насильства: вони повинні бути скромними, пригніченими, зовні безневинними і публічно важко переживати те, що з ними сталося. Показання тих, хто не вписується в цей образ, ставлять під сумнів: «Хіба це жертва? Щось не схоже »,« Напевно вона сама його спровокувала » – і так далі.

Ще одна популярна претензія до жертв насильства — звинувачення в «розпусності». «Ти винна в тому, що одягла таку коротку спідницю, от і спровокувала його!», «Фарбуючись так яскраво, ти даєш йому знак». Зараз кожен виражається, як хоче, і яскравий макіяж аж ніяк не є згодою до сексу. Жінка має право вибирати одягатися, як вона хоче, фарбуватися як хоче, і поводитись так, як вона хоче.

Також, жертв насильства часто звинувачують у тому, що вони вживали алкоголь в компанії і не належно стежили за своїм станом. Наче б то жінка знаходиться у ворожому середовищі, де весь час повинна контролювати себе, свою поведінку, в той час коли чоловік чекає на слушну нагоду, аби скористатися моментом слабкості жінки. Складається враження, наче б то чоловіки взагалі не можуть контролювати себе – тому на жінці лежить вся відповідальність, а роль насильника відводиться на другий план.

Насправді, жінка може пити алкоголь – це її особиста справа. Кожна людина відповідає за власні дії — і відповідальність за секс напідпитку дівчиною з чоловіка не знімається, а, навпаки, зростає, тому що в стані алкогольного сп’яніння партнер просто не може дати усвідомлену згоду.

Консервативне суспільство вважає, що неможливо зґвалтувати дівчину, яка часто міняє партнерів: нібито сексуально активна жінка своєю поведінкою сама провокує насильство, а співчуття заслуговує тільки безневинна жертва. Але жінка має право вибирати будь-яку відповідну їй форму стосунків і мати скільки завгодно партнерів: сьогодні вона може хотіти вільних відносин, завтра — моногамних, а через місяць бути не в настрої й нічого не хотіти. Жодна з перерахованих моделей не робить її гідною і такою, що заслуговує насильства. Скільки б партнерів не було у дівчини раніше, це не означає, що вона хоче займатися сексом проти своєї волі.

Ніякі чинники не можуть виправдати чоловіка, який скоїв злочин. Тому що відповідальність повинен нести той, хто порушив чужі межі, виходячи з власних бажань. Стан жертви, її зовнішній вигляд не є гарантами згоди на статевий акт. Однак, про це дуже часто забувають.

Варто зауважити, що те, як висвітлюється проблема насильства у ЗМІ та певні недоробки в законодавстві й судовій системі найчастіше чинять негативний вплив на розкриття справ про зґвалтування і на висвітлення цієї проблеми в цілому. Через страх осуду від близьких, або від суспільства багато жертв не наважуються розповісти про подію публічно.

Узагальнюючи, можна зробити наступні висновки. Виділяють основні дві концепції, здатні позитивно впливати на розв’язання проблеми віктімблеймінгу.

По-перше, так як це явище є по суті своїй продуктом соціальної взаємодії і мислення, на це мислення потрібно впливати, просвічуючи людей в питаннях сексуальної культури і культури, як такої. Правильна подача інформації в ЗМІ, обізнаність людей про проблему і толерантне ставлення до таких питань — є одним з основних шляхів розв’язання проблеми.

По-друге, необхідне коригування судової та законодавчої систем, забезпечення захисту і моральної підтримки жертвам зґвалтування, а так само вдосконалення і доведення до максимально можливої точності фіксації побоїв та інших слідів насильства. Тисячі жінок, стикаються з тими чи іншими формами насильства, чи то фізична або психічна, однак, вони не можуть розраховувати на захист з боку закону, і величезна кількість людей, які вчинили злочин, перебувають на волі.

Ратифікація Стамбульської конвенції допоможе жертвам насильства на законодавчому рівні. Станом на червень 2020 року Президент України Володимир Зеленський обіцяє винести на розгляд Верховної Ради законопроєкт про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству над жінками та домашнього насильства і боротьбі з цими явищами, відомої також як Стамбульська конвенція. 14 травня петиція про ратифікацію Стамбульської конвенції набрала необхідну кількість голосів – понад 25 тисяч.

Стамбульська Конвенція є першим юридичним документом, який «створює всеосяжну правову базу і підхід до боротьби з насильством щодо жінок» і спрямований на запобігання побутового насильства, захист жертв і судове переслідування винних. Тому ратифікація цієї конвенції дуже важлива.