Фільм як «Анігіляція» книжки
Вдалих екранізацій книг, зокрема фантастики, існує немало. Через брак нових ідей кіношники усе частіше звертаються за натхненням до літератури. Іноді виходить вдало – здебільшого у форматі серіалів, а іноді – відвертий шлак. Провали та невдачі, тим не менш, мало кого зупиняють від спроб перенести бестселери на великий чи малий екран. Навіть якщо книга відверто не піддається екранізації. До таких книг належить і перша книга трилогії Джеффа Вандермеєра про таємничу Зону Х.
Будь-яка екранізація буде хоча б чимось відрізнятися від першоджерела. Проте відмінна – не завжди значить гірша. На жаль, це не про «Анігіляцію». Якщо книга є філософською фантастикою у формі щоденника спостережень вченого-біолога, то фільм вийшов дикою сумішшю дешевого жахастика з елементами роздумів на тему прибульців.
Стрічка розповідає про експедицію групи жінок-учених в аномальну «Зону Х», яка виникла 3 роки тому через падіння метеорита. Всередині зони зникла вже не одна експедиція, дослідити її досі нікому не вдалося, а загроза зростає з кожним днем, адже експансія продовжується, поглинаючи усе на своєму шляху.
Творці фільму в останній момент виключили його з прокату через побоювання, що картина занадто інтелектуальна для пересічного глядача. Хоча навіть не «простий» глядач навряд чи знайде для себе хоч щось інтелектуальне. Чи може, продюсери мали на увазі відверто комічні фінальні сцени на маяку?
Джефф Вандермеєр використав загадкову, містичну Зону Х як декорації для психологічних та філософських роздумів, усі його персонажі глибоко надломлені, з важким багажем минулого. Автора не цікавлять таємниці Зони Х, які так до кінця і не вдається розгадати. Його цікавлять люди: персонажі – це просто парад психічних проблем та відхилень. Персонажі ж фільму – просто купка переляканих панічно налаштованих жіночок, які наче і не проходили спеціальну підготовку перед експедицією та не мають наукових ступенів. Як і в герої фільмів жахів, в їхніх діях відсутня логіка та здоровий глузд, їхніми вчинками керує страх та істерика.
Книжкова Зона Х – лякає але й водночас притягує своєю відмінністю. Мутації та зміни, що відбуваються в середині цього закритого відокремленого середовища відбуваються поволі, й помітні через, те що час в Зоні Х плине швидше ніж в решті світу. До того ж усі зміни проходять природно й ненав’язливо, наче дивна нова форма еволюції.
Кіношна Зона Х – це агресивне середовище з пазурами та іклами мутантів, яке готове будь якої миті захопити землю. Тож вчені з фільму не просто дослідники, але й рятівники людства. Чи не остання надія на порятунок Землі. І цю дешеву голівудщину, хай і з гарними акторами та красивою графікою, продюсери обізвали інтелектуальною фантастикою? До кінця вважаючи глядачів тупенькими імбецилами, творці картини намагаються поспіхом відповісти на усі питання, розставити усі крапки над «і», не залишаючи жодного простору для роздумів. Усе як у дешевому блокбастері про порятунок світу. Через це флешбеки, завданням яких напевно було розкриття мотивів та психології головної героїні, не вписуються в решту фільму та доречніше виглядали б в артхаусній драмі. Як в принципі й Наталі Портман, яка грає головну героїню, неприродно виглядає в ролі колишньої крутої військової.
Фільм чи Картина «З любов’ю, Вінсент»
