Нестабільні хвилі свідомості Джеймса Джойса
Такий дивний і незрозумілий на перший погляд есей Джеймса Джойса «Джакомо Джойс» так і притягує своєю магнетичною загадковістю. Це не один із тих творів, який наштовхує на власні роздуми в момент читання. Натомість, він вимагає повного занурення у таємничі рядки. Вже після першої сторінки читач мимоволі вступає у змагання із самим собою: чи зможе він осягнути глибину і істинне значення написаного?
Центральною темою твору є історія кохання до молодої дівчини, саме це почуття і надихає автора на написання психологічного есею і змушує здійснити аналіз психології людини. Відомо, що Джеймс Джойс розповідає про події, які відбувалися із ним самим, коли він викладав англійську, аби заробити собі на життя. У творі прослідковується зменшення ролі автора на користь «я» ліричного героя. Він акцентує увагу на спостереженнях і роздумах про об’єкт своєї прив’язаності.
Ніколо Мак’явеллі: тиран чи геній?
Письменник висловлює безмір своїх емоцій через короткі фрази. І така дещо незакінчена форма написання наштовхує на власне продовження ідеї автора. Герої майже не розмовляють між собою, вони спілкуються мовою тіла, серця, почуттів. Ми бачимо, що між ними є якийсь вищий, інтимніший, ніж просто кинуті репліки, зв’язок, адже розуміти одне одного без слів – чи не найвищий щабель спорідненості душ. Автор майстерно описує пристрасть, яка володіє ним у певний момент та насичує його сповна. Спершу він намагається чинити їй опір, але, зрештою, просто підкорюється.
Цікавим є те, що протягом твору зустрічаються неодноразові цитування Шекспіра та Біблії. Проведення паралелі між головною героїнею та шекспірівською Офелією. Простежується також згадка про кохану Данте – Беатріче, засуджену на смерть.
Ці та інші деталі постійно збивають нас з єдиної думки, ускладнюють розуміння написаного. Сюжет різко змінюється, а тому читач не завжди встигає переноситись разом із автором до інших картин. Застосований ним один із провідних прийомів літератури модернізму потік свідомості дається до розуміння далеко не всім. Якщо «Джакомо Джойс» стане вашим першим знайомством із цим прийомом, це неабияк вас вразить! Автор зумів передати всю непостійність, сумбурність думок, весь хаос, що перебуває у голові. Можливо, ми не помічаємо, але наш потік думок заснований на асоціаціях, ми згадуємо про одне, що викликає у нас спогад про інше, яке в свою чергу наштовхує нас вже на наступні думки.
Що б ми побачили, якби спробували записувати всі наші думки? Чи були б вони послідовними і логічними? Навряд чи.
«Джакомо Джойс» вартий того, щоб його прочитали хоча б тому, що він показує нам, якою плинною і швидкою насправді є наша свідомість. Щодо проблеми розуміння змісту написаного, то для цього не потрібні якісь особливі знання, варто лишень довіритись власній інтуїції і насолоджуватись, пливучи нестабільними хвилями свідомості Джеймса Джойса.
