«Острів собак» Веса Андерсона
Після винаходу комп’ютерної анімації мультфільми, створенні з її допомогою, захопили жанр й витіснили решту до переферійних арт-хаусних жанрів. Вижити та більш-менш процвітати вдалося хіба що ляльковій анімації.
В останні роки лялькові мультфільми з’являються усе частіше, до цього піджанру тепер звертаються не лише британці Нік Парк та Пітер Лорд – творці пластилінових «Воллеса і Громіта», «Втечі з курника», «Баранчика Шона» та «Диких предків».
У 2018 на великому екрані з’явилися одразу дві картини, створені за допомогою лялькової анімації: вже згадані «Дикі предки» та «Острів собак» Веса Андерсона. Прем’єра останнього відбулася на одному з найпрестижніших кінофестивалів світу – Берлінському міжнародному фестивалі. Фільм навіть брав участь в основній конкурсній програмі, а Вес Андерсон здобув за нього «Срібного ведмедя» за найкращу режисерську роботу.
Наомі Новік «Ті, що не мають коріння»
Режисер удається до лялькової анімації уже вдруге. Перший ляльковий фільм Веса Андерсона «Фантастичний містер Лис» 2009 року отримав схвальні відгуки критиків та кілька номінацій на престижні кінонагороди, у тому числі й «Оскар». Новий фільм Андерсона – сміливий експеримент цілком у дусі режисера з його унікальним ретро-стилем.
Головні ролі озвучили ціла плеяда відомих акторів: Едвард Нортон, Брайан Кренстон, Скарлет Йоганссон, Тільда Свінтон, Біл Мюрей та Джефф Голдблюм.
Події фільму відбуваються в недалекому майбутньому в екзотичній Японії. В одному місті лютують собачі хвороби. Тому влада вирішує позбутися усіх собак, відіславши їх на віддалений сміттєвий острів. Та не всі власники собак змирилися з втратою: дванадцятирічний Атарі таємно вирушає на острів, щоб урятувати свого улюбленця.
Окрім банальної історії про хлопчика та найкращого друга людини, в «Острові собак» знайшлося місце і для корумпованих політиків, теорії змови, бунтівників та собак-роботів. Яскравий фантасмагоричний світ, милі герої-невдахи «не від світу цього», неймовірний квест та сумна самоіронія – усе в Андерсівському стилі. Та найголовніше, Вес Андерсон – винятковий візуаліст, відомий своєю пристрастю до симетрії кадру. У футуристичних та апокаліптичних пейзажах фільму ця пристрасть особливо впадає в очі – кожен окремий кадр наче витвір мистецтва.
Не обійшлося й без японського колориту, через який дехто з критиків звинуватив режисера в расових стереотипах та культурному привласнені. У своїй картині Вес Андерсон використав елементи, які зазвичай асоціюються з Японією: сумо, театр кабукі, цвітіння сакури, барабани тайко, аніме та ядерний гриб. Та найбільш нищівної критики зазнав образ дівчинки-студентки за обміном. Американка, на думку багатьох, втілила образливий образ «білого рятівника». Бо чомусь саме їй Андерсон виділив найактивнішу роль: вона підбурює та очолює повстання проти собако-ненависників. Проте, звинувачення в расизмі не завадили картині отримати загалом позитивне сприйняття як серед критиків, так і серед глядачів.
