Шкільний булінг: чому виникає та як йому запобігти
Сьогодні, як і раніше, діти часто об’єднуються в «зграї», для того щоб познущатися над кимось слабшим, молодшим чи біднішим. Власне, причин таких знущань і не перелічити. Тему булінгу, своєю чергою, обговорюють не тільки професійні психологи та вчителі, а й пересічні громадяни.
Щоб розібратися в актуальній проблемі більш об’єктивно, ми звернулися до практичного психолога Тетяни Невойт, яка активно займається дослідженням психології «неслухняних дітей». І навіть створила сімейний психологічний центр із такою назвою.
Пані Тетяно, поясніть, будь ласка, як проявляється булінг.
Булінг – це будь-яке насильство стосовно іншої людини (дитини), цькування, знущання – фізичне чи психологічне. Найпоширенішою ознакою булінгу, окрім самого насильства, є його повторюваність. Одиничний конфлікт зазвичай має приватну причину, а якщо насильство вчиняється раз за разом, то це вже булінг. Будь-яку агресію, в якій є слабший і сильніший противник, ми можемо назвати булінгом.
Чи впливає булінг на інших членів колективу, чи, все таки, це проблема однієї людини?
Якщо проявляється булінг, це психологічна хвороба всього колективу. Чому? Тому що і агресор, і жертва, і спостерігачі, і пасивні учасники такої ситуації є заражені. Те, що трапляється в колективі, його учасники можуть перенести в подальше життя як модель поведінки. Вони можуть потім у своїх сім’ях вести такий спосіб життя, що буде шкодити чи дружині, чи дітям, чи іншим членам родини.
У булінгу завжди є 4 категорії учасників: агресор, жертва, пасивні спостерігачі (команда підтримки агресора, вони іноді бувають ще більш небезпечні, ніж сам агресор, адже вони його підбурюють) та спостерігачі (вони бачать, що відбувається, але в них немає ні сил, ні бажання, ні можливостей запобігти або якось втрутитися).
Найчастіше до останньої категорії належать люди, які виносять інформацію назовні: дорослим, вчителям, викладачам чи будь-кому, хто може запобігти такому явищу.
Варто зауважити, що жертва “обирається” не без підстав. Не будь-яка дитина може стати жертвою булінгу. У цієї дитини вже має бути образ жертви. Це все може йти від сім’ї. Наприклад, якщо дитину б’ють вдома і її хтось почне кривдити в школі – вона не буде вважати, що це щось таке ненормальне. Він завжди так жив. Не завжди і агресор – це дитина з неблагополучної сім’ї. Іноді це дуже забезпечені діти, які нічого не потребують, у яких все є. Вони стають агресорами, аби довести свою значущість.
Через які ознаки діти зазнають цькування?
Це будь-яка ознака інакшості. Це може бути національність, окуляри, дитина може бути товста або худа, руда або лиса, висока або низька. Взагалі немає ніякої різниці, за що тролити дитину. Найголовніше – це її опір. Якщо дитина надає опір агресору (булеру) і може постояти за себе, тоді найчастіше її не чіпатимуть. Чому цькують постійно? Тому що агресору подобається реакція. Цього штрикнули – не цікаво, цього – теж ні. А якщо сподобалась реакція (наприклад, плач), то дитина буде постійно під прицілом булера.
Ми можемо порівняти булінг із наркозалежністю. Агресору потрібна дитина, яку можна цькувати. Він за рахунок цієї жертви свою психічну недосконалість може сховати. Це самоствердження за рахунок іншої дитини. Булер буде шукати собі жертву постійно. І жертві булер стає необхідним, це стає звичною стратегією.
Але є дуже велика небезпека. Тому що спочатку все починається з якихось кумедних жартів, порваного портфеля або скинутого картуза, а в подальшому сутички стають жорсткішими. Тобто далі це все буде переходити у фізичне насильство, економічне насильство (відібрані гроші), побиття, перестрівання у закутку чи провулку.
Проблема сьогодення полягає ще в тому, що багато батьків і вчителів не вважають, що це щось серйозне. Але дитина постійно перебуває у травмуючій ситуації. Найгірше те, що така поведінка закріплюється і дитина буде постійно страждати у майбутньому. Вона знайде іншого агресора – у вищому навчальному закладі чи на роботі. Починається все з малесеньких образ, а потім виростає у дуже важкі ситуації у дорослому житті.
Які види булінгу найбільше поширені в Україні?
В Україні поширені усі види булінгу – і фізичне, і психологічне, і економічне насильство. Звичайно, все починається з пліток, образ, легкого тролінгу. Ситуація загострюється в підлітковому віці, тому що діти вже більш старші та хочуть самоствердитися. Поширеним є кібербулінг (через соціальні мережі, мобільні телефони), бо дітям здається, що там немає відповідальності. Агресори не чекають опору – їх складніше спіймати, складніше довести провину.
Діти – і жертви, і агресори – спостерігають за дорослими. Кожен із батьків може пригадати, як приходить з роботи і скаржиться на когось чи пліткує про когось, каже образливі слова. Це вчить дітей, що це нормальна ситуація. Тож вони намагаються поводити себе як дорослі.
Дуже прикра для мене як для психолога поведінка вчителів. Часто вони намагаються не помічати або помічати тільки одну сторону. Мовляв, вони самі розберуться – посваряться, потім помиряться, це ж діти… Таке ставлення призводить до того, що безкарність поширюється та наростає.
Якщо дитина потрапила під булінг, ми маємо працювати із усією системою: це і дитина-жертва, і дитина-агресор, весь клас, спостерігачі – пасивні та активні, викладацький колектив і батьки.
Що страшніше – фізичний чи психологічний булінг?
Фізичний булінг тільки здається страшнішим. Насправді, майже будь-яка фізична травма може загоїтися. А психологічний булінг завжди має подальші наслідки. Він дуже підступний і здійснює триваліший ефект.
Кому частіше діти розповідають про випадки булінгу – батькам чи друзям?
Частіше за все, друзям. Чомусь у нас так склалося. Але кожну ситуацію треба розглядати індивідуально. З батьками у дітей можуть встановлюватися недовірливі стосунки. Важливо дати дитині правильну пораду. Якщо дитина звернулася до батьків, це означає, що сама вона вже нічого не може зробити. Зазвичай дитина применшує свої проблеми, каже, що у школі хтось набридає, та намагається показати, що все під контролем. Отже, все вже давно не під контролем.
Коли проводили опитування під егідою ЮНІСЕФ серед школярів, то 89 % учнів сказали, що в Україні булінг є, і лише 11 % сказали, що немає такого поняття в їхньому колективі. Ми недостатньо приділяємо уваги цій проблемі.
Як запобігти булінгу в школі?
Вибудовувати з дітьми довірливі стосунки. Вчителі, дорослі та батьки мають показувати, що завжди готові допомогти. Діти є діти. Звичайно, це явище неможливо викорінити взагалі. Але треба показувати дітям, що їм є куди йти зі своїми проблемами. Які б це проблеми не були, що б не трапилось. Дитину треба захищати і оберігати. І показувати, що вона під захистом дорослих. І моніторити, звичайно. Дивитися, що з дітьми в класі відбувається, як вони спілкуються на перервах.
Дитина, яка піддається булінгу, особлива, і її можна ідентифікувати. Вона більш тиха, неактивна, частіше сидить з опущеними вниз очима, пригнічена, сумна, може ховатися. Будь-які зміни в поведінці: погано починає їсти або, навпаки, переїдає, має перепади в настрої, не хоче йти до школи, починає «хворіти», вигадує щось, починає агресивно себе поводити у родині вдома – це можуть бути компенсаторні дії. Коли дитину б’ють десь – вона має десь компенсувати ці дії.
Одна з небезпек булінгу – жертва згодом сама стає агресором. Це доведена ситуація на багатьох випадках злочинців.
Як батькам допомогти своїй дитині, якщо вона стала жертвою булінгу?
Треба відновлювати стосунки, показувати, що ви поряд, бути готовим завжди йти захищати свою дитину. У будь-якій ситуації. І бути готовим довіряти своїй дитині. Слухайте свою дитину. Попередьте її про те, що вона має казати правду. Дітки, які стали агресорами, мають знати, що за будь-які вчинки прийде розплата. Тобто є причинно-наслідкові зв’язки: є поведінка і є її наслідки. Є вчинок – є розплата.
Є багато способів це робити. Якщо вас не чує класний керівник, звертайтесь до директора, якщо не чує директор – над ним теж є спеціальні органи освіти. У будь-якому разі є правоохоронні органи.
Усе починається з дитинства. Так чи інакше, ми повертаємось до тих стратегій, які було закладено у дитинстві.
