«Малюй, коли лихо, малюй, коли радість…»

Арт-терапія – один із напрямків психології, назва якого складається з двох слів: арт – у перекладі «мистецтво» і терапія – лікування. Це терапія творчістю (ізотерапія, казкотерапія, ліплення, малювання пальцями, музикотерапія тощо). Кому такий метод лікування стане корисним, із чого почати та як знайти свого провідника – про усе це ми запитали у професійного психолога та арт-терапевта Олени Карнаушенко.

Чому кожному хоч раз у житті варто спробувати пройти сеанс арт-терапії? 

Вважається, що до психолога звертаються тоді, коли щось трапилось. Однак консультації психолога необхідні будь-якій людині. Взагалі всім. Тому що всі ми травмовані, у всіх є якісь питання, невирішені проблеми, які постійно дають про себе знати. Ми повсякчас ставимо собі питання: Чому? Чому? Чому? Психолог допомагає розібратися з питанням «Чому?» і «Як?». Більше того, існує думка, що клієнт малює, а психолог розповідає, що ж він там побачив на цьому малюнку. Це трохи хибна думка. Людина малює і сама розповідає, що вона намалювала, тобто розповідає про своє життя. А ще розповідає, що вона хоче з ним робити. І чи хоче взагалі щось робити. Бо міняти щось не так просто. Легко сказати: «Я хочу… в космос полетіти». Але для цього треба поміняти стиль життя. Абсолютно. Від харчування, фізичного навантаження до навчання. Та це складно.

Чому ви вирішили практикувати арт-терапію? 

Мабуть, я йшла до цього все життя. Колись у мене було захоплення астрологією: не тільки почитати гороскоп у газеті, а досить серйозно – побудувати «натальну» карту  і таке інше. Потім мені пощастило зустрітися із дуже цікавими людьми. Потім було зацікавлення біоенергетикою. Тобто я дивилася, як людина працює, що мені це дає, що з цього виходить. Потім у моєму житті з’явилася йога. Весь час хотілося чогось нового. І одного дня мені захотілося займатися арт-терапією. Я впевнена, що ми всі здатні на неймовірні речі. Інше питання – скільки людина готова за це заплатити: власний час, гроші, ресурси. Ми готові на все. Інша справа, що не завжди ми готові платити. Мені подобається формулювання: “Я хочу!” Але “Я готовий!” – це зовсім інша справа. Це щось зсередини.

Із якими проблемами до вас найчастіше звертаються?

Проблеми різні: міжособистісні стосунки (кохання, молоді батьки), стосунки із собою як особистістю (жіночність та мужність, почуття самотності і пустоти, втрата сенсу життя, самоідентичність, довіра до оточуючих); відносини у родині (розлучення партнерів, зрада); страхи і фобії (депресивний стан, відсутність мотивації, неможливість створити особисте життя, родинні сценарії); ностальгія за дитинством (доросла дитина); психологічна підтримка в кризових ситуаціях.

Якщо хтось хоче просто потрапити на прийом до психолога, як зрозуміти, що потрібен саме сеанс арт-терапії?

Потрібно просто потрапити до психолога. До будь-якого. Тому що всі психологи обирають якусь свою спеціалізацію, у якій працюють і відшліфовують свою майстерність. Якщо людина має питання, то їй необхідно просто потрапити до спеціаліста. У процесі роботи психолога можна змінити. Єдиний момент – сказати про це чесно: ви мені не підходите за якимись причинами. Тому що це теж може бути частиною терапії.

Що відбувається на першому сеансі?

Як правило, пацієнт висловлює свою ситуацію чи проблему, бажання чи питання. Тобто перше заняття – завжди ознайомче. Існують ситуації, коли людина одразу щось хоче вирішити. Терміново. Тому однозначно немає відповіді на це питання. Все індивідуально.

Зазвичай, арт-терапію сприймають як малювання. Чи є інші методи?

Можна написати казку чи помедитувати. Є робота з фотографією чи колажем, є робота з фігурками ляльок. Малювання – це один із найпростіших методів, який доступний усім. Аркуш паперу – це модель простору. Тобто те, як ви на цьому просторі малюєте, – це діагностичний момент, оскільки простір аркуша поділяють на минуле, сучасне та майбутнє. А кожен малюнок є унікальним. Коли людина бере до рук олівець або пензлик і починає щось малювати, навіть без будь-якого сюжету, то цю картину вже побачить світ.

Один з інструментів арт-терапії – це Мандала. Різнокольоровий малюнок, зосереджений у колі. Мандала – це символічне виявлення центра, суті, енергії. Не випадково Карл Юнг назвав центральним пунктом у психіці людини мотив мандали. Він був першим, хто познайомив з цією ідеєю західних вчених. У своїй автобіографії він розповідає, що в 1916 році намалював свою першу мандалу, а вже через два роки щоденно їх замальовував у своєму блокноті. Він зрозумів, що кожен малюнок відображає його внутрішнє життя в даний момент часу, і став використовувати ці малюнки, щоб фіксувати свою «психічну трансформацію».

Чи обов’язково потрібен “провідник” (арт-терапевт), якщо, наприклад, людина може і вдома помалювати?

Звісно, може. І це чудово. В одній зі своїх наукових праць я використала як епіграф слова: «Малюй, коли лихо, малюй, коли радість, малюй, малюй, малюй…». Справа в тому, що людина не просто може, а повинна малювати вдома. Це, в першу чергу, знімає стрес. Однак є інший момент. Що ви хочете з цим робити? Малюнки будь-якого пацієнта аналізуються. Уся суть у тому, що необхідне дзеркало. В даному випадку – це арт-терапевт. Адже себе збоку не видно. Себе завжди жалко, себе завжди хочеться виправдати. У йозі найскладніші асани – це утримання балансу. Тобто утримувати баланс у будь-якій сфері життя дійсно складно.

А якщо пацієнт зовсім не вміє малювати… арт-терапія йому не підходить?

Це взагалі чудово! Це дуже добре. Просто чудово. Не треба! Не вмієш малювати – тобі до нас.

Перебуваючи на роботі чи вдома, ми все одно часто малюємо – олівцем чи ручкою – якісь кола, лінії, орнаменти. Це все може бути частиною терапії. «Я не вмію малювати обличчя» – це теж терапія. Обличчя – це почуття, тому, можливо, пацієнт має проблеми у висловленні почуттів. Те, що не вдається намалювати, – це все, із чим можна працювати.

Ще такий нюанс: якщо людина намалювала себе у вигляді трирічної дитини, наприклад, значить, були якісь проблеми чи травми саме у трирічному віці. А це вже зачіпка. Щось було в цьому віці. Тобто те, як людина малює, такою вона насправді і є.

Відомо, що в багатьох країнах арт-терапію використовують у роботі з людьми з різними психічними відхиленнями. І така практика впроваджується на рівні держави. А в Україні арт-терапію використовують в офіційних установах чи це, все-таки, приватна практика? 

Державної програми з арт-терапії, на жаль, не існує. У Миколаєві лише в деяких школах та центрах є психологи, які практикують арт-терапію з дітлахами.

Як визначити, що арт-терапія пацієнтові допомогла?

Стан самого пацієнта. Він сам зможе оцінити, знайшов він відповідь на своє питання чи ні. Окрім того, є досить багато тестів для діагностики стану до та після занять арт-терапією. Однак стан пацієнта – це головний критерій!

Будь-яка робота з психологом чи психотерапевтом – це не те саме, що прийти і зробити манікюр. Коли результат роботи клієнт бачить одразу. Арт-терапію можна порівняти із заняттями у спортивному залі. Тут результат буде помітний не одразу. Тобто, щоб прокачати психіку, потрібен час.

Кажуть, кожному психологу потрібен власний психолог. Чи це так?  

Звісно. І не просто психолог, а наставник. Зі своїм психологом ми співпрацюємо вже понад п’ять років. Це мій вчитель, натхненник і порадник.