American Dream: про що мріє Америка?
У кінці жовтня у Вроцлаві вже восьмий рік поспіль відбувся фестиваль американського кіно. У ньому беруть участь відомі режисери, але для дебютантів теж знаходиться місце. Фільми поділяють на секції, як технічно (художні або документальні фільми), так і тематично. Цього року на фестивалі представили маже 100 фільмів, кожен із яких виділяється своїм особливим поглядом на минуле, сьогодення й майбутнє Америки. І про що ж вона, Америка, все-таки мріє?
Перш за все, американська мрія. Що ж це врешті-решт таке і чим вона є для американців сьогодні? Як виявилося з більшості фільмів, американці найчастіше почуваються розгубленими, маючи перед собою дві площини, в яких відбуваються події. Одна з них – це просперіті, яке здається нескінченним, а друга – бідність і пустка життя, як духовна, так й емоційна. Стрічками Земля обітована (Promised Land) і Каліфорнійські мрії (California Dreams) молоді режисери піднімають питання, чи це саме та країна, яку з такою щирою вірою й відданістю будували наші батьки? У першій кінострічці проводиться паралель між злетом і падінням великого короля рок-н-ролу Елвіса Преслі і злетом і падінням самої країни. Особливої ваги цьому порівнянню надає той факт, що режисер поїхав у подорож через всю країну на легендарному роллс-ройсі Елвіса перед президентськими виборами 2016 року. Відповідь на нелегке питання про ситуацію в країні здається авторам стрічки скоріше гірким ніж утішним.
Крім розгубленості в соціальних і політичних питаннях, американців також турбують громадські питання. І настав час обміркувати все, що сталося в країні за весь час її існування з представниками інших рас, окрім європейської: з афроамериканцями, індіанцями, євреями, латиносами. Як вершина проблеми нерівності, у фільмі Франк Серпіко (Frank Serpico) згадується навіть дискримінація італійських мігрантів після другої світової війни. Стрічка розповідає про поліцейського, який боровся з корупційною машиною нью-йоркської поліції. Він став легендарною постаттю й символом боротьби за справедливість, про яку так часто забувають державні системи. Його історія також стала підґрунтям для фільму Серпіко (Serpico, 1973) Сідні Люмета.
Піднімаючи важке питання стосунків білих американців з афроамериканським населенням країни, а також з індіанцями, кінематографісти аналізують різні шари свого суспільства й культури. Починається все з судової халатності щодо темношкіроко населення в містечку Краун-Хайтс (Crown Heights, 2017) Метта Раскіна, продовжується виключною агресією в повсякденному житті в період інтеграції в стрічці Я вам не чорний (I am not your Negro, 2016). А закінчується детальним дослідженням впливу індіанської культури на такі виключно американські жанри музики, як блюз, джаз, рок-н-рол у фільмі Рамбл, або як індіанці додали цьому світу перцю (Rumble: The Indians Who Rocked The World, 2017).
Ніби підсумовуючи ці декілька тем, на фестивалі з’явився довгоочікуваний фільм Джорджа Клуні за сценарієм братів Коенів Субубрікон (Sububricon, 2017), слоган якого промовляє сам за себе: «Райський куточок пекла». Ця стрічка об’єднує все: хаос часів інтеграції афроамериканців, гонитву за примарною американською мрією, а в результаті – розгубленість і повне фіаско.
Звичайно, сучасні режисери, піднімаючи гострі соціальні питання, не оминули своєю увагою й тонкі матерії. Найвидатнішими виявилися стрічки Золоті виходи (Golden Exits, 2017) і Клич мене своїм ім’ям ( Call me by Your Name, 2017). Зав’язка обох фільмів дуже схожа – все починається з появою асистента (-ки), чия головна мета – допомогти в організації архіву. З їх появою в душах головних героїв прокидається цілий океан почуттів, що призводить до неочікуваних наслідків. Незважаючи на схожу зав’язку, кінцівки фільмів кардинально відрізняються, хоча в обох випадках тонка манера оповіді, грамотна передача емоцій і чуттєвість не дозволять глядачу залишитися байдужим.
Неможливо не погодитися, що незважаючи на свій відносно молодий вік, Америка являє собою країну з багатогранною культурою й насиченою подіями історією, в якій є місце злетам і падінням. Навіть прочитавши, почувши і побачивши багато про цю країну, неможливо осягнути її, її бажання та її страхи, її американську мрію… Але такі кінофестивалі точно наближають нас до цього, хай навіть маленькими обережними кроками.
Дуже цікава та інформативна стаття!
Дякуємо! 😉