Міжнародний волонтерський табір як новий формат подорожей
Того літа то був не перший досвід волонтерства у моєму житті, але, як мінімум, то був його абсолютно новий формат. Я відкрила для себе можливості міжнародних волонтерських таборів завдяки досвіду старшого брата. Він побував у одному з таких і наполегливо рекомендував мені спробувати і відчути на собі всі переваги такого незабутнього досвіду.
Чесно кажучи, я довго вагалась. Було страшно їхати в чужу країну, не знаючи мови, переживала, чи зумію порозумітись із людьми зовсім різних національностей. Були побоювання розгубитися і не знайти свій транспорт, крадіжки грошей десь на вокзалі і ще багато інших проблеми дорослих людей, як називала я їх тоді. Але, зрештою, я таки зважилась і разом із подругою у квітні клікнула “Надіслати” та подала заявку на участь в одному з обраних мною волонтерських таборів.
Правила подачі такі, що є можливість на сайті Union Forum ознайомитись з повним переліком таборів у різних країнах (переважно Європа), використовуючи фільтр. Усі табори поділяються на певні типи, серед них: environmental, kids, disabled, renovation, archeology, construction, social project, art, animals care, manual, festival і т.д. В описі кожного можна знайти інформацію про саму організацію, умови роботи і чому вона є суспільно корисною і, головне, необхідною (це ж таки workcamp), місце і умови проживання, чим славиться регіон, вільний час і варіанти дозвілля. А ще перелік речей, які рекомендовано взяти з собою.
Ми обрали табір у Франції, у муніципалітеті Yonval з населенням близько 240 осіб. Це приблизно 145 км на північ від Парижа.
Erasmus+: навчання, подорожі та новий досвід включено
Мабуть, слушно буде додати, що мені тоді було 18 і то був мій перший досвід поїздки за кордон. Франція зустріла нас дощем, не надто привітними людьми і пустими приміщеннями аеропорту. Як добре, що перше враження іноді складається кардинально хибним.
Самостійно знайшли потрібний автобус, зробили пересадку на поїзд, де якийсь місцевий дядечко, який не говорив англійською, але хотів допомогти, підказав, де нам слід вийти. І ось, ми приїхали до містечка Abbeville, вокзал якого був схожий на картинку з якогось мультика. Одягнувши прапор на плечі, аби кемплідер нас впізнав, ми таки успішно зустрілись, і він завіз нас до кемпінгу. Там ми провели наступні надзвичайно насичені два тижні. У таборі були представники 11 країн: Франції, Німеччини, Іспанії, Судану, Алжиру, Пакистану, Росії, Японії, Мексики, Бразилії і, звісно, Українїи
Головна мета такого міжнародного волонтерського табору – об’єднати молодь із різних куточків світу, дати їм можливість пожити разом, пізнати традиції одне одного, зруйнувати стереотипи і тим самим зрозуміти, що кордони насправді лише у нашій голові.
Часу нудьгувати не було взагалі. Веселий підйом зранку, коли кемплідер заглядав до кожної палатки і включав Rammstein на максимум, думаючи, що цим злякає (ха-ха, ми таке любимо!). До речі, жили ми у великих палатках по 4-6 людей у кожній, спали на власних карематах і у спальних мішках. Дискомфорту з проживанням не було, на території кемпінгу було ще чимало людей, які приїжджали туди з Британії, Нідерландів, Німеччини на вихідні або й довше. На жаль, ми взяли одяг на дещо теплішу погоду, аніж була там, але нічого, знаходили вихід.
Спільні повільні сніданки із запашними багетами і таким насиченим апельсиновим соком, потім 15 хвилин їзди на велосипедах до наступного населеного пункту – Yonval, де ми зупинялись у місцевій мерії, пили каву і вирушали ще пішки хвилин 10 до місця роботи, де, як не дивно, знову дружно лягали на траву, бо втомились йти 😊. А ще, через хвилин 20 після початку роботи, можна було помітити, як хтось лежить під кущем в затінку, киваючи головою і похитуючи ніжкою під музику 😊 Коротше кажучи, склалось враження, що французи не надто організовані і охочі до дотримання режиму. Зрештою, проблемою це не було. В середньому до 5 годин на день (з перервами, ясна річ) ми зрізали і спилювали кущі (як нам пояснили, одні необхідно знищити, бо вони не дають змоги іншим, набагато рідкіснішим, там рости).
У перший день із нами особисто познайомився мер, надав приміщення мерії для наших обідів. Більше того, час від часу нас чекали приємні сюрпризи від мерії. Зокрема, в останній день нашого перебування там для нас був організований почесний обід, де були присутні всі посадовці муніципалітету Yonval. У дощові та вихідні дні ми не працювали. Обід і вечерю готували самі, зазвичай, щось із національного. Це дало можливість посмакувати мексиканські гостроти, справжній японський рис із карі і поділитись своїм борщем. Ох, скільки ж мов там лунало водночас!
Українці взяли участь в інклюзивному проекті у Польщі
Весь вільний час ми грали у волейбол, практично винаходячи правила заново, а ввечері всі збирались в одній палатці і грали в мафію. Дивно, але навіть мовний бар’єр (частина говорила лише французькою, японець, наприклад, лише японською) не завадив порозумітись. Завдяки організації ми також їздили до ближніх міст: Amiens та Abbeville, вчились їздити на конях, ходили на нічне полювання на метеликів і плавали у величезному басейні.
Ще одна безумовна перевага міжнародного волонтерського табору як формату подорожі – можливість побачити країну без натовпів туристів, відчути її дух і атмосферу, побачити, як справді живуть місцеві. Можливо, якби я знала французьку на рівні більшому ніж “je m’appelle Zoriana”, то можна було б уникнути певних труднощів, але хіба не вони додають драйву і неповторності подорожам?
Матеріал Зоряни Матюшенко
