Рей Бредбері «451° за Фаренгейтом»
Найвідоміший роман одного із найвідоміших письменників-фантастів Америки «451° за Фаренгейтом» вже не одне покоління захоплює читачів. Жахаюча антиутопія в ретро-футуристичних декораціях повоєнного США настільки вдало висміяла споживацьке суспільство, що й досі не втрачає актуальності. Більш ніж півстоліття після виходу роману, історія пожежника, який не гасить пожежі, а розпалює їх, щоразу набуває нових трактувань та інтерпретацій. Яскравий приклад – цьогорічна екранізація від НВО.
Сюжет роману доволі шаблонний для антиутопії: головний герой, який довгий час є частиною жорстокої несправедливої системи, постає проти загальноприйнятих правил та пристає до маргіналів-революціонерів. У світі майбутнього, описаному Бредбері, Гай Монтег – один із пожежників, які тепер не рятують від неконтрольованого вогню, а виконують роль цензорів, спалюючи незаконні книжки. А в цьому світі усі книжки поза законом: будь-яке друковане слово – поезія, Біблія, класика чи прості журнали – має бути знищене, щоб не збурювати суспільство.
Проте чим більше ми знайомимося зі світом Монтега, то більше дивуємось. Нащо примусово спалювати книжки у суспільстві, яке боїться самостійно думати, не те щоб поставати проти системи? Не тільки наш пожежник відчуває ворожість існуючого порядку речей, та лише йому вдається не придушити подібні думки у зародку. Решта, як дружина та сусіди Монтега, втікає від реальності у безкінечних телешоу. У повітрі пахне атомною війною, люди на межі й не знають куди подітися від самотності своїх пустих життів, тому нечисельні арешти та спалення книжок не справляє на них жодного враження.
Читаючи Орвелла: роздуми про взаємний вплив людини та режиму
Самотність та відстороненість персонажів «451° за Фаренгейтом» лякає куди більше. Дружина пожежника намагається покінчити життя самогубством, сусідки ненавидять власних дітей, а ті у свою чергу зневажають та ненавидять батьків. Навіть головний антагоніст, начальник Монтега брандмейстер Бітті, знаходить якусь садистсько-мазохістську насолоду у своїй роботі і все одно буквально напрошується на смерть провокуючи головного героя.
Порожні життя порожніх людей, які самі себе позбавили сенсу існування, просякнуті страхом. Та це не страх перед неминучим ядерним бомбардуванням, а страх розплющити очі й побачити правду, що все, від чого суспільство тікало спалюючи книжки, нікуди не поділося. Втрачаючи розум від кількох поетичних рядків, у них зносить дамбу байдужості, прориваючи назовні шквал придушуваних роками емоцій.
У своєму романі Рей Бредбері, може й не зміг передбачити розвиток технологій чи геополітичні зміни, та образи і страхи, майстерно описані письменником, настільки трагічно-універсальні, що залишатимуться злободенними доти, доки існує саме суспільство. До того ж, невгасаюча мода на читання паперових книжок завжди підтримуватиме інтерес до блюзнірської ідеї їхнього спалення.
