«Червоне повстання». Тільки без паніки! Це не про жовтневу революцію
Підліткові антиутопії, в яких малолітні герої влаштовують революції та руйнують державний устрій, що до цього існував століттями, продовжують з’являтися як гриби після дощу. Попри згасання інтересу до жанру в кіно та на телебаченні, в літературі фантастика та фентезі про підлітків не втрачає свого читача.
Засилля фантастичного янг-адалту на книжкових полицях та у списках бестселерів New York Times, проте, не робить усі твори якісними чи хоча б цікавими. У намаганні привернути увагу та хоч якось виділитися з потоку шаблонних романів, письменники вигадують нові фантастичні локації на тоталітарні суспільства. Іноді виходить вдало та злободенно, та це, на жаль, не про роман Пірса Брауна «Червоного повстання».
Події «Червоного повстання» відбуваються у далекому майбутньому. Земля помирає і єдиним порятунком для людства є колонізація Марса. Перші поселенці важко працюють у шахтах у глибинах Марсу, видобуваючи рідкісний метал для терраформування поверхні планети. Шахтарі, серед яких і головний герой шістнадцятирічний Дерроу, вірять, що їхня важка праця та нелюдські умови проживання допоможуть врятувати людство та зробить їх героями. Проте, як і трапляється в антиутопіях, шахтарі виявляються рабами, а людство вже давно розселилося по усій сонячній системі. В ієрархії нового суспільства шахтарі – члени найнижчої безправної касти червоних (звідси і назва роману), а заправляють усім жорстокі та пихаті золоті.
Після особистої трагедії та викриття правди, Дерроу нічого не залишається як приєднатися до малочисленних повстанців та погодитися на їхній геніальний план повалення системи. Геніальний план полягає в тому, що хлопець після операцій зі зміни та покращення зовнішності, має проникнути до касти золотих, стати одним із них та знищити владу із середини.
«Егоїстичний ген»: віруючим краще проходити повз
Подібні романи часто звинувачують у психологічному одоросленні підлітків – нібито вони поводяться не відповідно до свого віку та розвитку. «Червоне повстання» теж без цього не обійшлось. І хоча поведінка Дерроу логічно відповідає умовам, у яких він виріс, та травмам, яких зазнав, решта персонажів-підлітків таких пояснень не мають. Після проникнення до особливої закритої академії для золотих, Дерроу зустрічає десятки своїх однолітків, та автор дуже рідко вдається до розкриття персонажів чи принаймні пояснення мотивів їхніх вчинків. Майже усі другорядні герої шаблонні та недбало прописані й відіграють роль декорацій.
Не набагато більше часу Пірс Браун приділяє і опису світу, де відбуваються події. Коротка історія, як золоті прийшли до влади, рідкі згадування про інші касти, про призначення та особливості яких ми так нічого й не дізнаємося – ось і все, що відомо про майбутнє тоталітарне суспільство. Автору взагалі не варто було писати про майбутнє. Його зацікавлення стародавньою історією впадає в очі на кожній сторінці. Він так і сипле термінами з історії римської держави, та й устрій свого світу намагався запозичити з неї. Намагаючись підкреслити несправедливість нового кастового суспільства, письменник вдається до таких перебільшень, що його творіння перестає виглядати хоч трохи правдоподібно.
Набагато вдалішою, хоча й не зовсім доречною в контексті решти книги, видається та частина, що оповідає про навчання Дерроу із золотою елітою. Академія, куди вони потрапляють, виявляється справжньою школою виживання, де підлітки, розподілені на братства, воюють одне з одним у середньовічних декораціях. Письменник стільки часу приділяє опису способів виживання в диких лісах та веденню війни середньовічними методами, що й сам ледь не забуває, що події відбуваються в далекому майбутньому на іншій планеті. Врешті похапцем повернувшись до основного сюжету завершує його на півслові: повстання так і не відбулось і яким чином відбудеться (і чи відбудеться взагалі) незрозуміло. Усе як і належить першій книзі трилогії – а підліткові антиутопії чомусь існують тільки в такому форматі.
Як висновок, «Червоне повстання» – пласка і неоригінальна історія, що сподобається хіба що фанатам жанру.
Я би порадила все ж прочитати цю серію, принаймні перші три частини, тим людям, котрі розуміють, як працюють дистопії. Можливо, текст Брауна не є ідеальним з огляду на використання літературних прийомів, але автор отримав ступінь з політології та економіки, тож точно знає, про що пише (на відміну від авторки цього огляду). Хоча от стратегія очуження там реалізована прекрасно, як на мене.