Професійне вигорання: кому загрожує та як його уникнути
Займатися улюбленою справою – велике щастя для кожної людини. Однак, на жаль, щастить не усім. Мільйони людей щодня мусять приходити на роботу, де почувають себе не просто некомфортно, а спустошено чи навіть у безвиході. Щоправда, такий емоційний стан загрожує і тим, хто любить свою роботу. Чому виникає професійне вигорання, люди яких професій перебувають у зоні ризику та як його уникнути – про все це ми поговорили із психологом, профорієнтологом, викладачем та науковцем Людмилою Опанасенко.
Що таке професійне вигорання?
Для початку треба зазначити, що термін «професійне вигорання» доволі новий. У психологічній практиці він з’явився відносно нещодавно. У 1974 році американський психіатр Фрейденбергер увів це поняття у психіатричну практику.
Це особливий психічний стан емоційного виснаження, який характеризується втратою цікавості та інтересу до професійної діяльності. Коли людина з активного професійного стану потрапляє в пасивний, і це стає помітним.
Професійне вигорання досить часто визначають неправильно. Наприклад, людина, яка втрачає інтерес до діяльності, каже, що вона професійно вигорає. Ще цей стан плутають із депресією, яка не завжди пов’язана із професійною діяльністю, а досить часто має зв’язок з іншими проблемами, зокрема із особистим життям. Професійним вигоранням іноді прикривають особливості психофізичного стану, тобто певні хвороби, які не дають нам реалізуватися у професійній повсякденній практиці.
Після скількох років роботи може статись це «вигорання»?
Однозначної відповіді на це питання не може бути. Адже це залежить від багатьох факторів. З погляду характеру і природи професійного вигорання, воно з’являється як наслідок професійного стресу. Якщо діяльність насичена стресами та психотравматичними ситуаціями, то воно може статися досить швидко. Наприклад, робота військових сьогодні, зокрема військових психологів на Сході, там де психотравматичних ситуацій надзвичайно багато.
Якщо говорити про особистісні фактори, є певні властивості людини, за яких вона досить швидко набуває цього синдрому. Наприклад, це інтровертивність особистості, поринання у внутрішній світ, у той час коли потрібно займатися якоюсь активною комунікативною діяльністю (наприклад, коли флегматику доводиться викладати основи педагогічної майстерності).
Досить активно на вигорання впливають вікові кризи людини – особливо криза 35 і 40 років. Коли людина відчуває швидкоплинність часу, споглядає назад і розуміє, які ідеї вона встигла реалізувати, а що так і залишилося невтіленим. Така безвихідь також включається в кризу і може провокувати чи стимулювати професійне вигорання.
Крім того, є ще поняття професійної кризи – у віці 40-45 років вона трапляється досить часто. Особливо в амбітних людей, які не реалізували свої мрії. Вони розуміють, що вже не посядуть бажане місце і втрачають інтерес до професійної діяльності і бажання працювати. Тобто не можна сказати, що професійне вигорання настане через два роки або через двадцять. Усе залежить від життя людини.
Один із факторів, що пришвидшує професійне вигорання, – характер роботи. Чи є вихідні, чи є нормативність робочого дня, чи є повноцінні відпустки. Також на появу професійного вигорання впливає інтенсивність діяльності.
Кожен із нас виконує багато ролей – як у сім’ї, так і на роботі. Якщо поринути в роботу і нічого більше не робити, але при цьому не отримувати ні моральної, ні матеріальної винагороди з боку керівництва, є відчуття того, що щось не так. Це пришвидшує стан професійного стресу.
Чи є статистика: хто більше схильний до професійного вигорання – чоловіки чи жінки?
На сьогодні складно визначити. За соціологічними зрізами, в європейських країнах цей показник відрізняється. В Україні жінки більше схильні до професійного вигорання. Приблизно 40 на 60 %. Саме амбіційність жінок і їх прагнення керувати, володарювати, досягати певних вершин і недотримання цього бажаного результату і призводить до професійного вигорання.
Жінки у віці 30-35 років приходять до профорієнтологів з метою зміни професії частіше, ніж чоловіки, тому що відчуваюсь якісь труднощі, які не в змозі подолати.
Як це впливає на стосунки з колегами?
Професійне вигорання відбувається на різних рівнях. Один із рівнів, на якому досить яскраво виражений цей симптом, це емоційний стан людини. Уявіть собі людину, яка неадекватно реагує на різні ситуації: проявляє гнів без причин, роздратованість, постійно перебуває у пригніченому стані. Людину, котра забула, коли проявляла радість, щастя, позитив, а оточуючі забули, коли вона була позитивною. Людина може знецінювати свої професійні досягнення чи досягнення інших людей. Позитивом у такій ситуації і не пахне. Із такою людиною бажання контактувати немає. Тому із часом з’являються суперечки, конфлікти, непорозуміння як на роботі із колегами, так і в сім’ї. Оскільки такий стан проявляється і в родинних стосунках.
Як можна уникнути професійного вигорання? Чи єдиний шлях – зміна місця роботи?
У психології існує багато методів уникнення професійного вигорання. По-перше, необхідно професійно самовизначитись. Максимально доцільно до бажань і нахилів, здібностей, можливостей. Досить часто людина обирає не свою професію, ту, де вона не може реалізуватися. Правильний вибір професії – це вже запорука успіху, не тільки в плані досягнень, але у плані уникання різних деформацій, у тому числі професійного вигорання.
Крім того, людина має для себе визначити цілі та терміни їх досягнення. Це своєрідний професійний тайм-менеджмент. Треба керувати цілями і своїм часом. Фізична перевтома від професійної діяльності з’являється тому, що ми неправильно реалізовуємо свій час. Ми досить часто великої уваги надаємо дрібницям і не зосереджуємо на глобальних питаннях. І на глобальні цілі нас уже не вистачає.
«Малюй, коли лихо, малюй, коли радість…»
Завжди варто розуміти, працевлаштування – це ще й комфорт для особистості. І треба прагнути не просто влаштуватися на яку-небудь роботу, а шукати ту, де є нормальні умови праці. Понаднормовість і недотримання санітарних норм також зашкоджують нормальному самопочуттю і сприяють професійному вигоранню.
Звичайно, досить дієвим методом є оцінка своїх професійних досягнень і їх аналіз. Тобто робота над своїми помилками. Іноді треба зупинитися і подивитися, що я зробив і що я планую зробити далі, визначити подальші кроки.
Що стосується зміни професії – усе не так глобально. Іноді треба змінити місце роботи. Іноді професійне вигорання спричиняє саме місце, а не посада. Не треба боятися цих змін. Не треба жити такими штампами, що якщо звільнишся, то тебе більше ніде не візьмуть. Часом людина сама вганяє себе в певні рамки і втрачає можливості для своєї реалізації.
Люди яких професій під найбільшим ризиком «вигорання»?
Група ризику тут одна – це соціономічні професії, тобто професії типу «людина-людина». Де надзвичайно потужне емоційне включення працівника, де багато витрачається енергії на взаємодію з іншими людьми. Це, в першу чергу, психологи, педагоги, медики, військові.
У групу ризику потрапляють і творчі професії: актори, режисери. Рідко – художники і поети. Зазвичай, це публічні люди.
На професійне вигорання мало страждають працівники медіазасобів, тому що їх життя постійно змінюється, воно динамічне, цікаве та інтерактивне, потребує включення людини в цю інтеракцію. Рідко страждають на професійне вигорання і політики! Також мало страждають люди, які займаються IT-технологіями. Тобто там, де сама професія інтенсивно розвивається, де з’являються нові пропозиції на ринку, а також там, де є непоганий матеріальний заробіток.
Як розпізнати симптоми професійного вигорання?
Є три групи таких симптомів:
психофізіологічний рівень: людина відчуває хронічну втому, навіть після 8-годинного сну. Проблеми зі сном – або повне безсоння, або часткове. Сонливість протягом дня, безпричинні головні болі. Наш організм каже: доволі, щось ти робиш не так! Змінись! Або зміни своє ставлення до цього. Потім з’являються розлади шлунково-кишкового тракту. Людина може або швидко набирати вагу, або швидко худнути. Це також прояв цього синдрому.
соціально-психологічний рівень: змінюються емоційні прояви людини – вона стає дратівливою, тривожною, втрачає інтерес до діяльності, стає соціально пасивною. Емоційний фон змінюється із позитивного, або частково позитивного на негативний.
поведінковий рівень: людина не може планувати свою діяльність – вона починає або приходити рано на роботу і пізно йти, або, навпаки, дозволяє собі запізнюватися або йти раніше. Перестає взаємодіяти і спілкуватися з тими, з якими раніше контактувала – проявляє байдужість і до діяльності, і до колективу.
Окрім того, на цьому рівні людина починає зловживати: їжею чи напоями. Будь-яка хвилина використовується з метою перекусу або намагання випити чашечку чаю або кави, тютюнопаління, зловживання алкоголем. Людям творчих професій характерне зловживання наркотиків. Зняття напруги потребує засобів, які «допоможуть» справитися із симптомами професійного вигорання, – так вважає організм пацієнта.
Чи можна самостійно діагностувати цей синдром?
Звичайно, треба дослухатися до себе. Якщо немає можливості одразу звернутися до професійного психолога, можна спробувати самостійно попрацювати. На сторінках для професійних психологів є тести для діагностики професійного вигорання. Ненадійних тестів, які поширені на просторах інтернету, теж вкрай багато. Як фахівець, я проти самодіагностики. Тому що цей синдром самостійно подолати вкрай складно.
Психолог використовує тестові і малюнкові методики, асоціативні метафоричні карти. Є різні способи. Бажано звернутися до фахівця, який зможе чітко визначити цей синдром.
Як подолати синдром професійного вигорання?
Курси підвищення кваліфікації; різноманітні професійні тренінги від хороших коучів і психологів; тренінги особистісного росту. Пошук нових цілей і формулювання методів їх досягнення.
Необхідно працювати над собою і вміти себе захищати у процесі взаємодії з іншими людьми, знаходити ресурси для активізації себе. Інколи варто переключитись на іншу сферу життя. Спробувати себе в іншій ролі.
Також існують вправи подолання синдрому профвигорання. Наприклад, розвиток позитивного мислення або самодіагностика (чого я прагну досягти в житті і що мені вдалося, що я можу зробити і завдяки чому) тощо.
