Усе починається з любові або Хімія мозку

Любов – це привид, якого ніхто не бачив, але всі про нього говорять 

Ларошфуко

Знайти кохання всього свого життя – це те, про що мріє кожна людина. Однак на шляху до мрії доведеться подолати деякі перепони. Сьогодні ми спробували усвідомити процеси, які відбуваються у організмі в період закоханості, розвінчати пастки міфу «Вічної любові», виявити різницю між здоровою та невротичною любов’ю (емоційною близькістю та залежністю), відкрити способи оздоровлення власних стосунків; наповнитися любов’ю до себе завдяки практичним технікам. З усім цим розібратися нам допомогла Вікторія Гусак – викладач, практичний психолог та сексолог-консультант.

Пані Вікторіє, поясніть нашим читачам, які процеси відбуваються в мозку в період закоханості. У чому полягає так звана «Хімія любові»?

Попри надмірну поетизацію любові соціумом, з його культом «нещасливого кохання»,  який дозволяє легко маніпулювати індивідом, важливо розібратися з тими біологічно-еволюційними механізмами, які насправді запускають у нас «вибух почуттів».

Закоханість передбачає специфічне почуття ейфорії, що пов’язане з секрецією в головному мозку фенілетиламіну (речовина, близька за складом до амфетаміну), підвищенням рівня норадреналіну та дофаміну (відповідального за відчуття задоволення), а також серотоніну («гормону щастя», що відповідає за емоційну стійкість і гарний настрій). Засліплюючий ефект закоханості ми отримали від наших предків, це еволюційно виправданий механізм, який забезпечував швидке спарювання, адже дозволяв уникнути сумнівів щодо вибору партнера. Адже не завжди можна зустріти того, хто відповідає ідеальній моделі.

І тут можна спростувати міф «вічної любові». Мозок просто не здатний постійно і довго підтримувати збудження ділянки, що відповідає за романтичні почуття і палку закоханість. Яскравість любові частіше проявляється саме в короткочасних стосунках за рахунок виділення високих доз нейрогормонів  у відповідь на конкретну особистість і високої чутливості до них центрів задоволення в мозку.

Нейрофізіологічно романтична любов відрізняється від сексуального потягу, вона більше схожа на голод, спрагу, наркозалежність, ніж відчуття збудження та пристрасті. Успішний статевий акт теж призводить до вироблення в мозку ендорфінів, ендогенних опіатів, що мають знеболюючу і антистресову дію, дають людині відчуття радості, ейфорії, задоволення і навіть здійснюють активізуючий вплив на імунну систему. Закохані люди виглядають і почувають себе молодше, виявляються більш здоровими порівняно з незакоханими ровесниками.

Дофамін як головний мотиваційний нейромедіатор активно виділяється та транспортується у відповідні рецептори головного мозку у відповідь на нові подразники. Цим пояснюється ефект Куліджа (ефект сексуальної новизни), коли чоловік, навіть перебуваючи в тривалих моногамних стосунках, задивляється на нових незнайомих йому жінок. Звикання призводить до зниження вироблення дофаміну і відповідно знижує мотивацію. Чоловіків можна по праву вважати «дофаміновими наркоманами».

У жінок ефект Куліджа спрацьовує слабше, для них важливіший окситоцин – гормон «обіймів» і емоційної близькості в довготривалих стосунках, відповідальний за довірливі і теплі стосунки між людьми, який виділяється при дотиках і поглажуванні у відповідь на формування прихильності (рос. привязанности), що дає жінці відчуття захищеності і безпеки поряд з постійним партнером.

Це все еволюційно-біологічна програма. З еволюційної точки зору вічна моногамна любов потрібніша жінці, що пов’язано в необхідністю вирощування потомства з тривалим періодом дитинства. Потрібен хтось поряд, хто довгий час буде забезпечувати її дітей ресурсами. У свою чергу еволюційна задача чоловіка – запліднити якомога більше самок, передати свій геном. Тут без коментарів :).

«Мені добре з тобою, але й без тебе – теж добре»

Яка різниця між здоровою та невротичною любов’ю?

Австрійський психіатр Віктор Франкл визначав любов як «безумовне прийняття». Це головна ознака здорової любові. Любити не за щось, а часто навіть всупереч чомусь. Без ідеалізації та, разом із тим, без обезцінювання партнера. Еріх Фром, крім безумовності, ознаками здорової любові вважає свободу, баланс «брати/давати», необ’єктне ставлення до партнера та об’єктивність.

Формула здорових стосунків у цілому виглядає приблизно так: «Мені добре з тобою, але й без тебе – теж добре». Звучить, може, не дуже приємно, бо ми всі частково з дитинства «підсажені» на емоційну залежність.

Згідно з трикомпонентною теорією любові Стернберга, відданість – це мисленнєвний аспект любові, що пов’язаний з усвідомленим рішенням любити іншого і зберігати стосунки з ним, всупереч труднощам, які виникають. Тобто, фактично, кожного ранку я приймаю рішення, залишатися далі з партнером чи ні, і несу дорослу відповідальність за це рішення.

Співзалежні стосунки засновані на образі та почутті провини, тривозі, емоційному дискомфорті при розлученні. Якщо любов хвороблива, а партнер став своєрідним «наркотиком», необхідно звернутися за допомогою до психотерапевта.

Які соціальні шаблони та міфи стосовно любові впливають на  стосунки? У чому полягають пастки міфу «вічної любові»?

Основна проблема полягає в тому, що любов розглядається більшістю з нас як об’єкт, який знаходиться за межами нас самих. Тобто якась міфічна істота, автономна і майже жива, яка то приходить, то йде геть, яку треба шукати, а знайшовши – берегти, не відпускати, бо можна втратити, зруйнувати. Це основна ілюзія. Міф «вічної любові» з ореолом безмежної романтичності, наділеної всемогутністю, посилюється засобами поезії, музики, мистецтва та вихованням у цілому.

Найефективніший спосіб оздоровлення власних стосунків – припинити «працювати над партнером» і зайнятись розвитком себе.

Чи існує зв’язок між любов’ю та сексуальністю?

Звичайно існує. Дуже потішили нещодавно такі визначення любові: «почуття вдячності за насолоду», «поетизація внутрішньої секреції», «поетичне вираження статевого потягу».

У своїй діяльності я використовую інтегративну сексологію Андрія Любарського. Це підхід, який поєднує здобутки класичної західної сексологічної науки та східні духовні практики, торкається багатьох питань психології, культури у взаємодії між партнерами. Її  основне завдання – перевести  сексуальність особистості у стан невразливості, допомогти навчитися проживати «тотальну оргазмічність буття».

При цьому сексуальність особистості розглядається набагато ширше, ніж її статеве життя. Наприклад, засновник позитивної психотерапії Носсрат Пезешкіан визначає сексуальність як здатність приймати себе у своїй тілесності і дозволяти їй проявлятися. Вона може охоплювати широкий спектр переживань: від чуттєвого збудження до переживання інтимності у самому глибокому сенсі як сокровенне почуття душевного єднання з коханою людиною, засноване на повній довірі.

Які є способи оздоровлення своїх стосунків? Чи існують практичні техніки, завдяки яким можна розвивати власну сексуальність і наповнюватись любов’ю?

Внутрішніх ресурсів будь-яких стосунків вистачає максимум на 3 роки. Далі необхідно залучати зовнішні джерела енергії для їх розвитку. Найефективніший спосіб оздоровлення власних стосунків – припинити «працювати над партнером» і зайнятись розвитком себе. Приділяти час тому, що любиш. Улюблена професія, хоббі, дружні контакти, різні захоплення поза стосунками (за наявності звісно ж і спільних), цікаві люди надихають, наповнюють енергією – і це робить тебе привабливим для партнера.

Психологічне здоров’я будь-яких стосунків напряму залежить від відповідного  здоров’я партнерів. Чим гармонійніша особистість, тим більше у неї шансів побудувати стосунки на основі здорової емоційної близькості і обрати для цього відповідну людину.

В інтегративній сексології Любарського для гармонізації особистості та її стосунків активно використовуються східні дао-тантричні та біоенергетичні прийоми, медитативні техніки тощо. Наприклад, класична для західної медичної сексології вправа Кегеля в даному підході поєднується з тантричними техніками, що дозволяє підвищити її ефективність у багато разів.

«Любов – це все. І це все, що ми знаємо про неї»

Эмілі Дікінс

«Малюй, коли лихо, малюй, коли радість…»