«Хлопчик у смугастій піжамі»: голокост очима дитини
Про Другу Світову війну та про жахи фашистського режиму написано й знято чимало. Роман ірландського письменника Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вирізняється незвичною подачею матеріалу. Тут про голокост – найстрашніший геноцид в історії людства – розповідається очима дитини. Усі жахіття, що відбувалися в Німеччині у ті часи, автор показує через сприйняття дев’ятирічного німецького хлопчика Бруно. Роман, за словами автора, написаний усього за дві доби, вийшов друком 2006 року й одразу став бестселером. Отримав безліч нагород та був успішно екранізований 2008 року.
Через специфіку оповіді, читач не одразу розуміє час та місце подій. Бруно живе у привілейованих умовах і навіть не здогадується, що довкола розгортається війна. Його дитячий розум спотворює імена та назви. Та читач все одно здогадується, хто такі «Фурор» та Єва і що «Геть-Звідси» насправді сумнозвісний Аушвіц.
Так само неприйнятною є для дитячого розуму й фашистська ідеологія. Ні Бруно, ні його сестра Гретель не можуть збагнути, чому мають ненавидіти євреїв. Хоча підліткова свідомість Гретель уже отруєна гаслами, значення та суть яких вона неспроможна пояснити братові. Гретель і сама не одразу розуміє призначення огорожі та споруд, які вона оточує, чому люди по той бік огорожі усі вдягнені однаково і чому там перебувають самі лише чоловіки. Сама ідея концтабору чужа для них: навіть у найсміливіших припущеннях діти й близько не наблизились до істини.
У цьому заплутаному та лицемірному світі дорослих Бруно врешті знаходить собі єдиного друга – хлопчика-однолітка по той бік колючої загорожі на ім’я Шмуль. Вони ніби відображення один одного, навіть народилися в один день, різниця тільки у походженні. Бруно – син впливового німецького воєначальника, а Шмуль – син простого єврейського годинникаря. Розповідаючи один одному історії свого життя, хлопчики помічають й інші спільності: обом примусово довелося покинути дім, в якому безтурботно жили раніше.
Коли Шмуль розказує про усі ті жахіття, що трапилися з ним та його родиною, Бруно важко повірити, що солдати, одним з яких є його батько, могли вчинити щось подібне. У його уяві світ не може бути таким жорстоким, а власний батько безжальним монстром. Поряд із наївним Бруно, його одноліток Шмуль через виснаження й голодування виглядає зовні молодшим, проте виявляється більш дорослим та розсудливим. Маленький єврей може й не знає причини того, що відбувається, й не може відповісти на всі питання Бруно. Проте, випробування, через які пройшла його родина та друзі, відкрили йому очі на суть багатьох речей, прихованих від розуміння Бруно.
«Англійський пацієнт»: кінець війни не означає кінець страждань
Через уривки розмов та суперечок дорослих, свідком яких став Бруно, автор показує натягнуті, просякнуті страхом та недовірою, стосунки між німцями. Острах висловити ідеологічно неправильну думку чи випадково обмовитись переслідує майже кожного дорослого в оточенні Бруно. Випадкова промовка може коштувати не тільки кар’єри, але й життя.
Дитяча наївність підкреслює абсурдність та безглуздість, того що відбувається. Простими питаннями дитина руйнує примарну логіку суджень заангажованого тоталітарного суспільства. Саме через призму дитячого світогляду автор демонструє, наскільки абсурдними є подібні ідеології. Без непотрібних описів жорсткості чи шокуючих сцен, Джон Бойн створив виняткову щемливу історію, помилкам якої, наступні покоління мають навчитися запобігати.
«… усе це сталося дуже давно й ніщо подібне більше не станеться. Не в наші дні й не в нашу історичну добу», – оптимістично проголошує наприкінці автор, але в контексті світових подій, це твердження виглядає не надто впевненим.
