Самоосвіта для чайників

Кілька років тому довелось побувати на безкоштовному тренінгу для фотографів-початківців. До сих пір вважаю ті дві години змарнованим часом. Окрім двох-трьох загальновідомих практичних порад, головним меседжем лектора була порада усім записатись на платний курс із фотографії. Ну, звісно ж!

Дорогою додому я думала над тим, як багато людей готові віддати гроші за непотрібні для себе тренінги. Звичайно, красиво фотографувати – це круте вміння. Але якщо у тебе немає таланту, елементарного відчуття прекрасного, навряд чи ти коли-небудь зробиш геніальний знімок. Це як із дизайном інтер’єрів. Можна досконало вивчити правила поєднання кольорів, матеріалів, врахування світла і тисячі інших дрібниць, але без якогось внутрішнього природного розуміння, ти ризикуєш опинитись у бездушному приміщенні ідеально розміщених меблів.

Хтось скаже: такі тренінги корисні просто для загального розвитку. Погоджуюся! Для загального розвитку – чому б і ні? Але не тоді, коли, за якимсь печальним збігом обставин, маєш справу з післяоднотреніговою людиною, яка вважає себе професіоналом (особливо, у грошовому еквіваленті).

Сумнівні дизайнери навчать тебе одягатися за теорією архетипів Юнга, психологи із сорокарічним досвідом запевнять, що єдина мета існування жінки – зробити свого чоловіка щасливим, проповідники Вед переконають ходити без трусів, а жіночі тренери розкажуть, як розводити чоловіків на бабло і подарунки. Активні користувачі соцмереж щодня піддаються спокусі витратити гроші на такі корисні знання (звісно-звісно, для загального розвитку).

У Вікіпедії пишуть, що самоосвіта – риса характеру наполегливих осіб. Ага, наполегливих самоосвічених тренерів…